Хенк Хілл виглядає як типовий батько із передмістя. Він носить картату сорочку, турбується про пропан і звучить так, ніби його радіо налаштоване на Техас 1990-х років. Він має славу, фанати та обкладинки журналів. Але Хенко не потрібна кімната відпочинку. Він не п’є Evian. Він навіть дихає киснем. Він плаский. Двовимірний. Колекція пікселів і чорнила на екрані, як Фред Флінтстоун або Гомер Сімпсон до нього.
Ця різниця важливіша, ніж ви думаєте.
Анімація існувала окремо десятиліттями. Ранкова субота розваги. Підходить для дітей, які ще не навчилися читати, або для дорослих, які хочуть розслабитися після довгого дня. Потім tide повернувся. За останні 15 років тиха революція змінила форму вечірнього телебачення. Такі шоу, як Король гори, Сімпсони та Сімейка Грін, показують, що анімаційні серіали можуть торкатися складних тем. Вони можуть передавати складний гумор, не звертаючись до глядача. Вони довели, що мультфільми це не просто телевізійні шоу для дітей.
Однак за цим чудовим двовимірним світом ховається кошмар тривимірного виробництва.
Створення епізоду “Короля гори” – це не просто малювання смішних осіб. Це логістична війна. Сценаристи, аніматори, актори озвучування та техніки мають працювати разом, щоб перетворити сиру ідею на щось, що можна подивитися у вівторок увечері. Це потребує великих зусиль. Це потребує певних навичок. Це також вимагає глибокого розуміння того, наскільки плоскі персонажі виглядають реалістично.
Відкиньте завіси. Подивіться на талант, що стоїть за “Королем гори”. Погляньмо, як створюються ці шоу. Тому що якщо ви думаєте, що це просто хтось малює вуса чоловікові, ви втрачаєте загальну картину.
Загальний погляд
Процес починається набагато раніше малювання окремих кадрів. Він починається з концепції. Жарти. Сцени, які видаються дивними, але при цьому повсюдно правдоподібними. У випадку з «Королем гори» це зазвичай означає взяти щось звичайне (наприклад, взаємодія з сусідом, у якого інша думка щодо догляду за газоном) і розтягувати його до краю.
Сценарна кімната – це місце, де це відбувається. Тут панує хаос. Це спільна робота. Саме тут формується унікальний голос шоу. Це не просто комедійні письменники. Вони експерти з персонажів. Коли син Хенко, Боббі, приводить додому нового друга, який слухає маловідомий рок-гурт, вони точно знають, що скаже Хенк. Вони знають про оптимістичні обмеження Пеггі. Вони знають, коли виявляти гумор, а коли дати мовчанню говорити.
Цей процес написання сценарію є основою. Без сильного сценарію анімація – це просто рух. Без руху, який здається цілеспрямованим, сценарій — це п’єса, що голосно читається. Чудеса відбуваються на перехресті.
Від сценарію до розкадрування
Після затвердження сценарію він переходить у розкадрування. Це візуальне креслення. Аніматори перетворюють опис діалогів і процесів на нариси. Ці розкадрування не гарні. Вони практичні. Їх турбує таймінг. Потік. Те, як жарт візуально спрацьовує.
У традиційній живій дії режис
Як створити анімаційний серіал: перший крок
Зйомки серіалу у форматі live-action щодо прості. Сценаристи пишуть сценарій. Актори виконують його перед камерами та глядачами. Монтажери обробляють матеріал. Шоу виходить в ефір. Це налагоджений механізм.
Анімація — зовсім інша річ. Це складно. Трудомісткий. Для створення однієї серії потрібні десятки людей та сотні годин роботи.
У традиційній анімації, яка досі залишається галузевим стандартом, кожен кадр змальовується вручну. Наполовину годинна серія містить приблизно 30 000 окремих зображень. Це 20 хвилин реального відеоряду. Кожен елемент має існувати.
Процес зазвичай займає дев’ять місяців. Існує вісім основних етапів.
- Написання сценарію
- Читання сценарію за столом
- Запис та редагування звукової доріжки
- Створення розкадрування
- Створення аніматика
- Створення колірних ключів
- Колірний монтаж
- Звукові ефекти та додавання музики
Почнемо з основ. Зі сценарію.
Написання сценарію
Все починається зі слів. Як і в live-action, анімаційному серіалу також потрібна історія. Але ставки відчуваються інакше, коли ти знаєш, що кожен рядок зрештою перетвориться на 30 000 малюнків.
Сценаристи не просто вивалюють діалоги на сторінку. Вони мислять образами. Вони мислять рухом. Жарт, який працює в тексті, може провалитися, якщо персонажу потрібно утримувати позу протягом десяти кадрів. Таймінг – це все.
Сценарій задає темп. Він задає ритм. Без міцного сценарію аніматори не мають нічого, що можна малювати. Історія має бути смішною. Кумедний. Зрозумілою.
Цей етап – лише текст. Поки що без картинок. Просто план.
Цикл роботи над кожним сезоном починається однаково. У коридорі сценаристи висувають шалені ідеї, поки хаос не перетворюється на керований список сюжетів. Потім продюсер розподіляє завдання. Після того, як сценарист завершує чернетку, група збирається знову. Вони розбирають текст на частини. Шукають лазівки. Генерують нові жарти, щоб заповнити прогалини.
Анімація повністю змінила правила гри. Сценаристам серіалів у жанрі «живої дії» доводиться враховувати зміну декорацій, отримання дозволів на зйомки на конкретних майданчиках та бюджетні обмеження. Виконавчий продюсер шоу Дейв Крінскі зазначає, що тут це не має значення. Фізичний простір не потрібен. В одному епізоді може бути 50 різних локацій залежно від вимог сюжету. Обмеженням є лише ваша уява. Якщо ви можете уявити це на екрані, це буде відображено у сценарії.
Ця свобода дозволяє досягти рівня абсурду, з яким не може зрівнятися жодне живе акторське виконання. Крінскі зауважив, що анімація створює певну емоційну дистанцію. Цей розрив дозволяє сценаристам розширювати межі. Вони показують більше, ніж наважується показати будь-яке інше шоу. Історія про запор Хенка Хілла – ідеальний приклад. Це неприємно та огидно, але це нормально, тому що це мультфільм. Як сказав Крінскі, аніме може показати багато голих дуп, і при цьому ніхто не буде звільнений. NYPD Blue міг вважатися сміливим, але анімація пішла ще далі.
Проте є проблема. Зворотний зв’язок порушено.
«[Анімація] вимагає часу, щоб розпалити ваш ентузіазм, але на живому телебаченні ви чуєте, як глядачі сміються, і отримуєте негайний зворотний зв’язок».
Якщо студійна аудиторія не відразу кричатиме на вас, сценарист повинен покладатися на свої інстинкти. Вони довіряють своїм інстинктам. Це означає переписування. Багато разів. Сценарій проходить кілька редакцій перед тим, як передається акторам озвучування.
Читання за таблицею
Стіл читання: де сценарій зустрічається зі звуком
Коли чорнова версія сценарію знаходиться на фінальній стадії, всі відкладають олівці та прямують до конференц-залу на стіл читання. У ньому беруть участь як актори озвучування. Вся команда сценаристів, продюсери та всі, хто не тоне у дедлайнах, збираються разом. Вони сідають за довгий стіл, промовляють репліки та розігрують сцени, використовуючи лише свої голоси та уяву.
Для чого це потрібно? Тому що читання на папері відчувається інакше, ніж вимовлення вголос.
Сценаристам важливо зрозуміти, чи спрацюють жарти. Вони оглядаються на всі боки. Ви чуєте тишу, яка слідує за панчлайном, який мав бути смішним. У такому шоу, як Король Квінса, де гумор часто будується на тонкому незручному мовчанні, а не на фізичній комедії, таймінг має вирішальне значення. Репліка, яка виглядає ідеально на білому екрані, може провалитися, коли її скаже втомлений актор озвучування. Продюсери роблять нотатки. Вони наголошують на моментах, які працюють. Вони виділяють ті, що потребують доопрацювання.
Після цього гурт збирається разом. Це спільна сесія виправлення недоліків. Деякі репліки було вирізано. Інші переписані, щоб звучати природніше. Сценарій повертається до кімнати сценаристів, доводиться до ладу, а потім вирушає до звукозаписної студії.
Запис та монтаж саундтреку
Актори озвучування входять до будки. Зазвичай вони залишаються у кімнаті одні. Тільки вони, мікрофон та сценарій, який вже було змінено десятки разів. Режисер спрямовує їх. Вони роблять дубль за дублем. Вони пробують різні інтонації. Вони шукають певний тон середньої західної смирення, що має визначити шоу.
Справа не лише у попаданні у потрібні ноти. Вся справа у виконанні.
Щойно звуки зафіксовані, у справу вступають звукові редактори. Вони чистять доріжки. Вони усувають дихання, клацання та помилки. Вони накладають шари звуків. Додаються фонові шуми: наприклад, гул магазину біля будинку або вітер, що дме крізь пагорби Техасу. В результаті виходить готовий саундтрек, який здається живим, хоч і був записаний протягом кількох тижнів у ізольованих будках.
Як тільки сценарій був затверджений, у звукозаписну кабіну увійшов голос. Кожен актор записувався в контрольованому студійному середовищі, оскільки рівень фонового шуму мав залишатися природним. Логістика варіюється в залежності від виробника. Деякі студії повністю поділяють процес озвучування, записуючи кожну репліку з кількома варіантами інтонації для вибору. Інші записують весь акторський склад в одній кімнаті, щоб зберегти природну хімію та таймінг, імітуючи золотий вік радіо.
Відвідування першої зустрічі не є обов’язковим. Актори часто не включені до інших проектів або взагалі не можуть взяти участь. Якщо хтось відсутній, його репліки будуть записані пізніше. Ці нові пісні додаються до фінального міксу без порушення потоку.
Постпродакшн починається одразу після запису діалогів. Це жорсткий графік.
“Редагування партитури зайняло близько двох тижнів”, – каже співпродюсер “Король гори” Кенні Мікка. «Ми збираємо записані фрагменти акторів, вибираємо альтернативні дублі та скорочуємо їх до цільової тривалості 19 хвилин та 30 секунд. Ми монтуємо виступи відповідно до вимог сценаристів та продюсерів та відправляємо їх до анімаційної студії Film Roman.»
Мета – точність. Редактори повинні відповідати авторському баченню і суворо дотримуватись лімітів часу. Як тільки матеріал буде відшліфовано та затверджено, він відправляється в анімаційну студію. У випадку з «Королем гори» це означало відправку провідного голосового треку Film Roman.
Сториборди та художні роботи
Магія анімації починається не з ферми рендерінгу. Вона починається з паперу.
Сторборд (storyboard) – це місце, де ідеї стають картинками. Це структурний каркас епізоду, серія сторінок, де режисер позначає візуальний потік. Надається обмежений простір для вільних нарисів дій, а під ними пишуться лінії персонажів та інструкції по роботі з камерою. На папері вони виглядають нудно. Але, як зазначає Міка, вони мають вирішальне значення.
Для телевізійної анімації ці дошки мають бути дуже деталізованими. Вони диктують кути камери. Вони задають таймінг. Вони визначають акторську гру персонажів. Режисер починає малювати їх одразу, як тільки з’являється фінальний сценарій. Але справжнє малювання відбувається, коли приходить звукова доріжка. Звук впливає на анімацію сильніше, ніж люди усвідомлюють.
Щойно продюсери дають добро на чернові версії сторбордів, у справу вступають провідні аніматори. Вони не анімують все поспіль. Натомість вони малюють ключові кадри (key drawings) — ключові моменти кожного плану. Вони також проектують усі необхідні фони. Інтер’єри Вуличні сцени. Світ, де живуть персонажі.
Щоб усі були на одній хвилі, аніматори використовують аркуші персонажів (character model sheets). Це довідкові колекції, які показують, як виглядає кожен персонаж. Розміри тіла. Відносний розмір проти іншими. Різні пози з різних ракурсів. Без цього керівництва один художник може намалювати персонажа зростом у 6 футів, а інший – зростом у 5 футів 2 дюйми. Фігура спотворюватиметься на екрані. Аркуш персонажа зупиняє цей хаос.
Аніматик та конвеєр розмальовки
Затверджені сторборди переходять на наступний етап: аніматик.
Це також називається «тестом на олівці» (pencil test) і є чорновим варіантом фінального продукту. Аніматори фотографують ключові кадри, щоб створити сторборд, що рухається. Він смиканий. Персонажі рухаються неплавно. Рти рідко збігаються зі звуковою доріжкою. Але це працює. Продюсери використовують його для перевірки комедійного таймінгу та плавності виконання. Це останній шанс кардинально змінити напрямок історії. Відтепер великі зміни будуть дорогими та повільними.
Потім розпочинається аутсорсинг.
Американські продюсери відправляють ключові кадри до корейських анімаційних студій. Причина проста: економіка. Корейська індустрія пропонує низькі операційні витрати та доступ до величезного пулу висококваліфікованих художників.
У Кореї першим завданням є проміжна анімація (in-betweening).
Візьмемо приклад, коли Хенк Хілл перевертає гамбургер. Американська команда надає ключові плани. Кадр перший: лопатка під гамбургером. Кадр другий: рука піднята, гамбургер у повітрі. Третій кадр: гамбургер знову на грилі. Корейські аніматори заповнюють кожен кадр між цими точками. Це створює плавний рух, що ми бачимо на екрані.
Далі слідує обведення та розмальовка (ink and paint).
Аніматори малюють кожен кадр на прозорих ацетатних панелях, а потім їх розфарбовують. Комп’ютерні технології змінюють цей процес. Дедалі більше шоу зараз оцифровуються, але принцип залишається незмінним. Як тільки кольори затверджені, всі прозорі шари накладаються на фонове зображення та фотографуються. Результатом стає один кадр фінального шоу. Ця виявлена плівка повертається до США. Цей крок називається колірною корекцією (the color).
Монтаж та ілюзія безперервності
Шоу ще не готове.
Помилки трапляються навіть коли фарба готова. Або продюсери просто не люблять жарту. Переймання обходяться дорого. Тому редактори виявляють креативність.
“Ми можемо внести багато змін за допомогою креативного монтажу”, – говорить Міка. Вони повторно використовують анімацію. Примушують персонажів вимовляти нові репліки за допомогою старого матеріалу. Вони крадуть матеріал із інших епізодів. Вони збирають цілі сцени з різних шоу. Ви не можете зробити це з живими акторами. Актори мають розклад. Гардероб. Помилки у безперервності сюжету.
Саме тому мультяшні персонажі носять один і той же одяг із тижня на тиждень.
Узгодженість – це інструмент. Вона дозволяє редакторам вільно запозичувати анімацію. Якщо сорочка персонажа завжди червона, ви можете вирізати фрагмент із першого сезону та вставити його в п’ятий. Це працює. Це заощаджує гроші. Це підтримує динаміку шоу.
Щойно зображення було «зафіксовано» (locked), естафету передавали звуковій команді. Їхнє завдання — прибрати шуми із шарів звукової доріжки та об’ємного звуку, які формують глядацький досвід. Звукові ефекти – це не просто прикраса. Вони задають тон.
У випадку з “Сімпсонами” голосова подача tends до абсурдності.
«Король гори» прагне реалізму.
Міка відзначила цю різницю. “Сімпсони” використовують перебільшені мультяшні голоси, щоб відповідати своєму візуальному стилю. “Король гори” покладається на реалізм. Ви почуєте фонові звуки, які пожвавлюють історію. Птахи співають. Собака гавкає. Працює газонокосарка. Це створює відчуття життя.
Музика працює у тому ж режимі. Вона формує емоційну вагомість сцени. У “Королі гори” акустичні гітари часто передають настрій. Проте група не боїться використати повноцінні оркестрові аранжування, коли цього вимагає сюжет.
Далі починається зведення. Саме тут досягається ясність. Інженер балансує рівні так, щоб звук не заглушував музичний супровід. Запобігає неприродно гучним звуковим ефектам. Мета – бути непомітною. Глядач повинен відчувати тон, а не помічати механізм.
Після дев’яти місяців виробництва епізод було завершено. Виробнича компанія відправляє майстер-стрічку високої роздільної здатності в інтернет. Звідти вона передається кабелями, супутниками і радіохвилями. Поки ви дивитеся інші епізоди, вже готуються нові. Деякі перебувають на ранніх стадіях запису. Інші чекають на фінальну перевірку звуку. Завод ніколи не зупиняється.
Пов’язані статті
- Як працює веб-анімація
- Як працює телебачення
- Як працює 3D-графіка
- Як працює кінопроектор
- Як працює кіноплівка
- Як працює відеоформатування
Додаткові посилання
- Офіційний сайт «Король гори»
- Кіно «Рим»
- Журнал про анімацію
- Ефект фі
- Журнал про анімацію
