PlayMan

Працюю на пошті. Крім звичайних поштових послуг, ми беремо оплату за квитанціями, крім тих, що за квартиру і світло. Це написано над кожною касою великими літерами!— За світло можна заплатити?— Ми не приймаємо за світло.— А де?— А де раніше платили? — задаю я з задоволенням свій улюблений питання.— У вас.— Ні.— (невпевнено) В ЖКО?— Точно!

Люблю я жіночі скарги, як в історії «Милий, го в реал!», на те, що черговий принц при найближчому розгляді виявився звичайної жабою. Несть числа жінкам, які вважають, що зможуть жаби зробити принца.

Я — музичний журналіст-фрілансер. Періодично роблю репортажі з європейських фестивалів. Іноді виходить так, що я їжджу в горЕкшн самоті, без фотокореспондентів — музична преса, як правило, великими зарплатами не балує, а дозволити собі поїздку в Європу за власний рахунок можуть і хочуть далеко не всі фотокори.

Ох, скільки ж було історій на тему жіночої меркантильність... Але свою лепту я все ж внесу. Не так давно я розлучилася зі своїм хлопцем. Чому? Тому що я «меркантильна баба».

Це задолбашка може здатися несерйозною, але мене люто задовбали люди, які мають якісь проблеми з досить корисною і, не буду заперечувати, вкрай специфічною для російських реалій звичкою — тримати вдома пакет з пакетами.

Я дивлюся багато серіалів — як зарубіжних, так і російських. І раз за разом мене відвідує думка: російські кіношники дуже часто не можуть грамотно закінчити свій серіал.

Стою я в черзі в супермаркеті, купую голодному котику їжу. Ззаду дама років десь 75: кучері, помада, навіть якимись духами пахне, але вираз обличчя не надто позитивне.