Перед нашим будинком раніше був газон. Невисока густа трава, кульбаби, спориш — цілком собі миленько, чистенько, зелено. Здавалося б, що ще потрібно для щастя? Але в минулому році сусідка з першого поверху вийшла на пенсію, і понеслося…

Спершу з’явилися три лисі покришки, пофарбовані в зелений колір і заповнені землею, явно покликані зображати клумби. Туди були висаджені пишні кущі ірисів, і на загальному тлі все виглядало навіть симпатично, хоча і не зовсім логічно. Навіщо взагалі потрібні покришки, якщо можна висадити рослини прямо в землю?

А потім виявилося, що три покришки — це було щось на зразок пробного кулі. Поступово рукотворні монстри, розфарбовані у всі кольори веселки, заполонили весь газон, оскільки таке поняття, як помірність, нашої сусідки невідомо. Бджілки з пів-літрових пластикових пляшок, поросята з п’ятилітрових, гриби з полін і мисок, старі каструлі і черевики, в яких ростуть квіти. Ялинка з покришок, Вінні-Пух з покришок, фламінго і лебеді з покришок, парканчик навколо газону з укопаних покришок, якісь незрозумілі інсталяції з скляних пляшок…

Наш двір став разюче схожий на стихійне сміттєзвалище. Мабуть, не я одна помітила дане схожість: на колишньому газоні стали регулярно з’являтися фантики і недопалки, інсталяції з скляних пляшок періодично розбиваються і осколки залишаються лежати, поки двірник з лайкою їх не збере.

А задовбали мене, як не дивно, зовсім не сусідка, яка влаштувала це неподобство. Задовбали мене всі інші сусіди, які начебто і обурюються тим, що відбувається, але нічого робити не хочуть. Самотужки воювати з досить активної та агресивної пенсіонеркою я не можу. Для того щоб з нею воював ЖЕК, потрібно зібрати певну кількість підписів інших мешканців.

Так і живемо: з сміттям, покришками і недопалками…