Року півтора тому зацікавив мене один танець, в наших краях не особливо поширений. По щасливому випадку я зустрів хлопців, які вчили його прямо на вулиці. Стали вчитися разом. Реакція людей на наші «танці» була дивовижна.
Перші (це найчастіше були жінки за сорок) щиро цікавилися, захоплювалися і бажали нам удачі.
Другі — дядечки-міліціонери, які підходили до нас по п’ять разів за три години тренувань з проханням пред’явити документи і перевірити телефончики.
— А ну-ка дыхни!
— Ххху.
— Пили!
— Ні, ви що: ми ж танцюємо!
— (З явним здивуванням.) А як ви тверезими танцювати-то можете?
Треті були ще огидніша. Так як танець передбачає активну роботу ніг у всі чотири сторони, потрібно досить багато місця. Підходить до нас хлопчик років п’яти — і тут підлітає матуся і кричить на всю вулицю: «ВіЕкшн ди від них! Вони хворі!»
Чому наша молодь не активна і п’є «ягу» в під’їзді? Просто не дають можливостей.
