родичі

Я — людина не без недоліків. Наприклад, погано розбираюся в кінематографі. Дуже багато фільмів, які «відомі всім», я не дивилася. Тому нерідко у мене зі знайомими трапляються діалоги:— Ну, як у фільмі «*****»!— Ой, а я не дивилася...— Що ти! Подивися обовязково, приголомшливе кіно!— Добре, подивлюся.— Я тобі навіть заздрю, ти відчуєш ці відчуття вперше!Так буває з усіма, крім однієї людини.— Ну, як у фільмі «*****»!— Ой, а я не дивилася...— Так? Ну звичайно, ти ж зневажаєш радянську (голлівудську, інтелектуальну) культуру! Ти ж у нас найрозумніша! А даремно ти так робиш, дарма! Ось у наш час...

Дорогий людина з історії «Тупий і пишаюся цим», як я вас розумію! Мене задовбали приблизно тим же. Жорстока природа забезпечила мене досить непоганими мізками, але відмовила навіть у жменьці амбіцій.

Мене дістали люди, вимикаючі звук на телефоні. Дзвоню по оголошенню, домовляємося зустрітися для передачі речі, але номер квартири людина не називає, пропонуючи підїхати до його підїзду і подзвонити.

Як же до неможливості задовбали люди, не бачать різниці в поняттях «люблю», «подобається», «люблю» і «займаюся професійно». Людина, якій подобається фігурне катання цілком може не вміти триматися на ковзанах.

Старо як світ і, мабуть, вічно. Однак від того — не менш задолбали. Мені 30 років. Моїм знайомим — кому стільки ж, а кому і побільше. Але проблеми у більшості одні і ті ж: абсолютна неможливість домовитися зі старшим поколінням.

Здрастуйте, дорогі побратими по нещастю! Здрастуйте, дорогі відряджені! Я думаю, що багато стикаються з банальною проблемою довіри в сімї. Це-то мене і задолбали.

Літо. Мені років пять. Гуляємо з мамою по парку дитячих атракціонів. Раптово мама бачить зграйку дітей, чинно розсаджуються в якийсь вагончик.— Ой, дивись! — верещить моя мама.

А мене задовбали батьки мого чоловіка. Ні, зовсім не ставленням до мене — навіть навпаки, вони дуже хороші люди, добрі, завжди готові допомогти. Але тепер я звернуся до них за допомогою лише в самому-самому крайньому випадку, бо вони кричущі нечупари.

Моя задолбашка не претендує на розкриття проблеми галактичного масштабу, але має місце бути. Я музикант, точніше, гітарист, що грає в декількох групах.

Як же мене задолбали «сезонне» ставлення до фруктів! За вікном ХХІ століття, глобалізація, імпорт, експорт, чому просто не можна прийняти той факт, що будь-який фрукт став доступний до споживання круглий рік?