Зараз буде многабукаф і велика порція роздратування.
Тварин я люблю. Я не люблю тих, хто з піною у рота завжди захищає. І неважливо, в реальному житті або в інтернеті. Як тільки десь з’явиться інформація про жорстокість стосовно тварини, тут же набіжать жалісливі любителі звірів.
І починається: «Господи, за що? Що вони вам зробили?» Тобто, ідея заподіяння шкоди, як помсти, всім, мабуть, близька і зрозуміла, вона виправдання не потребує. «Вони ж безгрішні!», «Вони ж краще людей». Та що ви кажете. Тоді дерево або камінь — взагалі зразки для наслідування, ось вже точно без гріха, а собака і вкусити може, і бідного пушистенького котика задерти. Ці спроби застосувати до тварин поняття, пов’язані тільки з людиною, виглядають вкрай абсурдними.
Гаразд, нехай навіть і так, нехай важливо, що собачки-кішечки без гріха, нехай це причина, по якій їх не можна ображати. Але за цією логікою людину ображати можна, що вже він-то точно заслужив. Тобто якщо хтось, проходячи повз, отпінал Жучку, то незрозуміло, за що. А якщо в підворітті штрикнули ножем двадцятирічну дівчину, що йшла з роботи додому, то гаразд, вже вона запрацювала, нагрішила за свої роки-то, напевно.
Коли я бачу щось із серії «Вони краще людей», мене так і кортить запитати: «Так, чувак, сусідський котейко краще тебе, твоєї мами, твоєї дружини і твого сина?»
З таких обговорень складається враження, що якщо перед цими захисниками тварин поставити кокер-спанієля і десятикласницю Любу і запитати, кого з цих двох вони врятують, якщо обидва будуть, наприклад, тонути, то вони виберуть спанієля. І це вкрай сумно.
Я не маю на увазі, що виправдовую жорстоке поводження з тваринами, що їм можна навіть заподіювати біль або вбивати їх. Ні, звичайно. Просто мені здається, що привід не робити зла ні тварині, ні людині має бути один — людяність. Безумовна і безотносительная. А ось ці міркування про безгрішність тварин і їх моральному перевагу над людиною — це нелюдяно.
Годувати кошеня — це будь ласка. Подати просить милостиню — це немає, хіба мало куди він їх витратить та хай взагалі йде працювати, нахлібник, я свої кровні не віддам кому попало. Ось такі добрі душі.
Бісять, аж до сліз.
