Я народилася і виросла в невеликому населеному пункті біля великого провінційного міста. На щастя, у віці отак тринадцяти років, коли дівчатка-підлітки стають особливо чутливими до думки оточуючих про їх зовнішності, батьки дозволили мені перевестись у велику міську школу. Нехай мені й довелося їздити по сорок хвилин на автобусі в одну сторону на заняття ні світ ні зоря, зате я ніби потрапила в інший світ — у світ нормальних людей.
Потенціал модельної краси в мені з дитинства ніхто не підозрював — простіше кажучи, поганулею я не була, але і в красунях не значилася. Найбільше мене турбували ноги — не зовсім стрункі, з незграбними колінами. Нічого особливого, насправді, таких багато.
Ви знаєте, кожна сільська собака від п’яти до ста років віком вважає своїм правом нагавкати дівчину, якщо її зовнішність не усладила їм погляд. Чого я тільки не наслухалася, коли пішла в школу!
— Ой, подивіться на цю дуру з кривими ногами!
— О, прошмандовка йде з кривими колінами, ха-ха!
— О, вирядилась! Їй би в балахоні ходити в самий раз.
Це про дівчинку семи-восьми років. Найяскравіші коментарі сипалися в спину від дівчаток постарше.
Нагадаю, що мова йде про радянські часи — тих самих, коли всі дівчатка зобов’язані були носити вовняні шкільне плаття з фартухом. Мабуть, в моєму випадку треба було відпустити поділ до підлоги, щоб прикрити свій «ганьба».
Коли десять років Радянський Союз розпався, і до наших верст докотилася перебудова, форму скасували. Більше я в школу в сукнях не ходила. Спортивні штани, формені штани — що завгодно, лише б заховати ноги. Коли мама привозила з відряджень красиві дівчачі сукні в подарунок, я плакала і відмовлялася їх одягати.
Тільки коли я поїхала вчитися в місто, я дізналася, що в тринадцять років можна бути самою собою. Що мене не закидають камінням, якщо я одягну коротку спідницю. Тому що пластичних операцій по заміні ніжок не придумали донині, і всі нормальні люди віддають собі звіт, що ми всі різні і по-своєму чудові.
А в студентські роки я і зовсім виявила, що чоловіків кривими колінами не налякаєш. Не за коліна люблять.
Коли вас хтось «задовбав», подумайте, чи може людина змінитися під ваші ідеальні стандарти. Подумайте, чи це вина, яким він є. Товсті і худющі, арійці і кавказці, гламурні киці і мишки-поганулі — коли ви смієтеся їм услід, ваші слова ранять чистіше ножа. Особливо підлітків, особливо тих, кого життя ще не навчило відноситись до вашого непроханому думку з належним сарказмом. Ви задолбались? Подивіться в дзеркало: може, й ви — не фунт ізюму?
