додому Різне Це цікаво «Владики Еллади». За законами «Кикстартера»

«Владики Еллади». За законами «Кикстартера»

12.10.2019

249

Ох вже цей «Кікстартер», який тільки дурниць не зустрінеш на його просторах! Проте часом і він радує любителів настільних ігор не просто красивими, але і цікавими проектами. Правда, навіть ці «вискочки» найчастіше страждають якщо не від дитячих, то від підліткових болячок. Не стали винятком і «Владики Еллади» — амбітний проект, гучний, сучасний, але такий «кикстартерный». Давайте розберемося, чим він хороший, а де його наздогнали «проблеми перехідного віку».

Lords of Hellas
Тип гри: стратегія, контроль територій
Автор: Адам Квапинский
Художники: Патрік Ендрашек, Єва Лабак
Видавець в Росії: «Лавка ігор» Hobby World, 2018 рік
Кількість гравців: 1-4 (оптимальне — 4)
Вік гравців: від 12 років
Тривалість партії: 60-90 хвилин
Схоже на:
«Кемет» (2012)
«Blood Rage. Кров і лють» (2015)
«Сонце, що сходить» (2018)
Lords of Hellas — настільна гра про прямий конфлікт і контроль територій. Жанр не новий і вельми популярний. Де тільки не доводилося влаштовувати баталії бувалим гравцям: космічні простори, феодальні держави, античні цивілізації… Ні, серйозно, при бажанні можна навіть побувати в шкурі вірусу, що поширює заразу по людському організму. При такому тематичному розмаїтті важко виділитися, а для кикстартерной гри бути не такий, як усі, — необхідність. Так і вийшло, що в прагненні привернути додаткову увагу «Владики Еллади» знайшли вельми специфічний сеттінг. У Стародавній Греції назрів конфлікт, і турботливі інопланетяни підкинули технологій, щоб взаємне знищення еллінами один одного проходило ефективніше. Гра нічого не втратила б і без допомоги прибульців, але ось кампанія на «Кикстартере» безумовно зазнала б втрат.
На війні всі засоби хороші

Ну да ладно, чим би дитя не тішилося, що називається. Головне, що це ніяк не відбилося на ігровому процесі, а він тут гарний. Гравці в ролі героїв античності, збройних бластерамі і плазмаганами, прагнуть самоствердитися, захоплюючи території, борючись з чудовиськами і розмірковуючи пригоди. Персонажам допомагають у цьому гопліти (саме вони розраховуються в боях) і жерці (їх доля — молитви). Самі ж герої можуть вільно переміщатися по полю, ворожі армії їм не указ.
Переможних умов в Lords of Hellas кілька, і, як би апетитно це не звучало, зазвичай подібне різноманіття — тривожний дзвінок. Наявність декількох глобальних цілей у грі може повністю вбити взаємодія, а разом з ним і веселощі. Але «Владики Еллади» не дозволять вам уникнути конфлікту і постійних зіткнень: майже всі переможні умови тут засновані на контролі територій і тісно пов’язані один з одним. На минулому ходу ви планували захопити п’ять храмів, а вже на цьому простіше зайняти дві групи областей, званих «землями», — нічого, ще через коло все знову зміниться.
Осібно стоїть «полювання», що дозволяє перемогти, позбавивши Стародавню Грецію від трьох чудовиськ. Але і любителям цього благородного розваги не вдасться відсидітися осторонь.

Герої відрізняються як стартовими умовами, так і особливими здібностями. Їх спеціалізації можуть дати перевагу в одній з стратегій, але ні до чого не зобов’язують гравців. Крім здібностей персонажі володіють трьома характеристиками: лідерством, силою і швидкістю.
У свій хід гравець може виконати по разу кожне з «звичайних» дій: перемістити героя на кількість областей, що не перевищує його швидкість, пересунути в сусідню область по одному гоплиту за одиницю лідерства, скористатися артефактами або відправити жерця у вільну комірку монумента. Чим ближче монумент до завершення, тим більший бонус він дає навіть на першому рівні це дія дозволяє поліпшити одну з характеристик персонажа до кінця партії. Але, взагалі, на монумент зав’язано ще кілька механік, і докладніше про нього мова піде далі.
Якщо після всіх переміщень гопліти різних кольорів зустрілися на одній території, зав’язується битва: гравці по черзі розігрує «карти бою», поки обидва не спасують значення з цих карт складаються з силою підконтрольних воїнів, а переможцем стає володар більшої суми. Нюанс в тому, що карти часто вимагають «пожертвувати» деяка кількість гоплітів: небезпечні маневри без втрат не обходяться. В результаті відступив може втратити тільки одну фігурку, а переможець — трохи не все військо. Потрібно з розумом нападати на укріплені позиції, щоб перемога не виявилася пірровою.

Слідом за добровільними «звичайними» діями необхідно виконати «особливе», але тільки одне з шести: «завербувати» нових гоплітів, або перемістити всіх воїнів з однієї області в сусідню за допомогою «маршу», або «побудувати храм» на підконтрольній території з відповідною піктограмою, або виконати універсальну «підготовку», або «захопити» область, або «полювання», або «спорудити монумент» одного з богів. Ну як — побудувати: додати в нього пару каменів, збільшивши його рівень.
Вибране «особливе» дія стає недоступним: навряд чи у вас вийде повторити його незабаром. І це додає грі стратегічну глибину: постійно доводиться прораховувати, в який момент яку дію принесе найбільшу вигоду. «Завербувати» гоплітів зараз або через хід, поширюючи свій вплив? Але що, якщо суперники, навпаки, заберуть найкорисніші території?
З «вербуванням» все зрозуміло — для захоплення нових областей потрібна армія. При цьому кожен гравець обмежений п’ятнадцятьма фігурками гоплітів, так що нескінченно нарощувати війська не вийде. А адже ними потім ще й керувати як-то потрібно, пам’ятаєте? І якщо з лідерством у героя біда, то «марш», що дозволяє перекидати великі групи воїнів, стає єдиним виходом. Але найчастіше загроза цього дії працює сильніше його самого, адже відсутність мобільності у вас розв’язує руки вашим опонентам.

«Спорудження храму» дає одного жерця, саме їх гравці посилають до монументів молитися богам. Крім того, час від часу ця дія відкриває благословення, за допомогою драфту які розподіляються між гравцями. Благословення дають пасивні властивості, іноді дуже сильні, і при виборі потрібно відштовхуватися не тільки від власних бажань, але і від потреб суперників, адже поспішне рішення може подарувати їм перевагу.
«Підготовка» дозволяє героєві відновити сили або завербувати кілька гоплітів — універсальна здатність, корисна в багатьох ситуаціях. До того ж при її використанні менше шансів втратити стратегічну ініціативу, ніж, наприклад, при виборі «маршу» або «полювання». Перший випадок ми вже розібрали, а в другому герой вступає у бій з чудовиськом у своїй області. У цій боротьбі найважливіше сила персонажа: чим вона вище, тим більше «карт бою» добере гравець і тим швидше зможе вбити монстра.
У разі успіху мисливець наближається до перемоги в партії і отримує артефакт в нагороду, а ось при провалі може, навпаки, спростити завдання одному із суперників, адже рани у монстра зберігаються і наступного претендента буде набагато простіше його здолати. До того ж гравець може витратити всі «карти бою», використовуються і в боях з ворожими гоплітамі, тим самим послабивши межі своїх володінь. Нарешті, за кожну отриману рану герой тимчасово знижує одну з характеристик до одиниці — доведеться відновлюватися «підготовкою».
Коли-то і Ахіллеса вела дорога пригод. А потім йому прострелили п’яту.
Удачливий мисливець отримує жетон слави тієї «землі», де здійснив свій подвиг. Власникові цього жетона ради у будь-якому місцевому місті і з задоволенням відкриють ворота навіть без Троянського коня. Потрібно всього лише розіграти дія «захоплення» — війська противника галантно ретируються на сусідню територію, а володіння перейде активного гравця.

Жетон слави видається і за завершення «пригоди». Герой може автоматично почати його, якщо знаходиться у відповідній галузі і задовольняє умовам. Причому умов цих декілька, і чим краще підготовлений персонаж, тим менше ходів йому знадобиться для завершення квесту. Та й шанс, що суперник обійде на фініші, в такому випадку менше. Народна любов мінлива — все, як у житті — заповітний жетон завжди переходить до героя, покрывшему себе славою останнім.
Нарешті, фінальна, але, мабуть, найважливіше дію у списку — «спорудження монумента». Саме воно поділяє гру на умовні раунди, дозволяючи «перезарядити» використані артефакти і «особливі» дії всіх гравців. Також у цей момент звільняються місця для паломництва в монументах та поновлюються жерці активного гравця. Коли вся підготовка буде завершена, у справу вступлять чудовиська, що залишилися на карті, а вони можуть істотно змінити розклад сил.
Якщо статуя бога добудовується до кінця, запускається таймер», що обмежує кількість ходів, і вводиться додаткова умова перемоги: через три кола виграє той, хто контролює цей монумент.
Дванадцять подвигів і трохи ганьби

Здається, що багато правил, але насправді гра лаконічна і елегантна. Механіки, хоч і не нові, працюють як годинник і відмінно доповнюють один одного. Авторам вдалося позбутися багатьох жанрових проблем.
Наприклад, з-за відсутності кубиків в битвах і всього одного типу військ бої не затягуються і динаміка гри не просідає. З-за того, що герой не може бути спійманий гоплітамі противника, проблема вибування відсутня як клас. Солдати мруть як мухи і відновлюються з такою ж швидкістю, а території переходять від одного гравця до іншого кожен хід, і завдяки цьому навіть втрата всієї армії не позбавляє гравця шансів на перемогу. На столі твориться хаос, необхідно постійно міняти тактику, підлаштовуючись під суперників. Що дивно, від цього не страждає стратегічна складова: цілі і пріоритети залишаються незмінними, змінюються лише видимі шляхи, що ведуть до перемоги.
Звикли, що епічні баталії розтягуються мінімум на шість годин? Забудьте! У «Владик Еллади» є вбудований таймер. І він працює як треба, адже всі переможні умови конкретні та пов’язані з реальним могутністю гравця, а не з абстрактними очками.

Ігри, що закінчуються після певної кількості раундів підрахунком очок і при цьому претендують на атмосферність, можуть залишити неоднозначне післясмак. Гравці будують непереможні імперії протягом всієї партії, але тут спрацьовують «годинник судного дня» і починається шоу Бенні Хілла, у якому під веселу музику творяться треш, угар і содомія. Адже «завтра» ніколи не настане, а значить, будь-які засоби по заробітку переможних очок хороші, навіть абсурдні. У цей момент можна з кінцями забути про атмосферу. Добре, що «Владики Еллади» уникли такої долі: тут загострення пристрастей зростає до самого фіналу.
Залученість гравців в процес і шанси на перемогу, що зберігаються в них до самого кінця, роблять гру захоплюючою і цікавою. Ситуація на полі постійно змінюється, кожен хід відбувається що-небудь і справді значуще. І ось тут би поставити грі вищий бал, але на поверхню вилазить цілий ряд проблем.
Почнемо з того, що не від усіх болячок жанру вдалося позбутися. Це все ж таки гра про прямий конфлікт, і вона вимоглива до адекватності учасників партії. Якщо хоча б один із них буде діяти дивно, чи просто підігравати противнику, ігровий процес «зламається». Але навіть при оптимальних дії всіх учасників в кінці партії може виникнути ситуація, коли гравець, далекий від перемоги будь-яким своїм рішенням буде дарувати її одному з суперників. З цим ефектом доведеться змиритися. Та й грати в Lords of Hellas потрібно втрьох, а краще вчотирьох, інакше на полі буде дуже просторо.

Але через родові проблеми «Владик Еллади» навіть не хочеться лаяти. А ось за що хочеться, так це за оформлення карти і деякі компоненти. Ігрове поле яскраве і строкате, що знову пішло на користь кикстартерной кампанії. Але розібрати інформацію на ньому не так-то просто, особливо коли воно завалене горою мініатюр.
І якщо фігурки гоплітів зручні і добре вписуються в ігровий процес, то монументи викликають відверте здивування. Вони величезні, незручні в зберіганні, напевно збільшили вартість коробки з грою в півтора рази і… майже не беруть участь в грі! Велику частину часу ви будете споглядати тільки нижню частину статуй, а побачити бога цілком вийде далеко не в кожній партії. Жахливе перевиробництво! При цьому не можна назвати якість компонентів видатним, а більш корисні мініатюри міст і храмів продають окремо. Що заважало вчинити так само з монументами?! Відповідь той же, що і раніше: необхідність привернути увагу. Ігровий процес не можна оцінити з першого погляду, зануритися в нього, відчути всі деталі. А ось велетенські статуї зі смоли відразу потрапляють у фокус, саме їх обговорюють на форумах, про них розповідають друзям, при вигляді них несамовито ахають. Ось вони — закони «Кикстартера»…
Підсумок: «Владики Еллади» — гра з динамічним і цікавим геймплеєм, безумовно заслужила місце в пантеоні «ареаконтролей». Це одна з найшвидших і доброзичливих до гравців епічних «м’ясорубок», генеруюча запам’ятовуються партії та яскраві перемоги.
Однак, як кажуть, “можна вивезти гру з “Кикстартера”, але не можна вивести “Кікстартер” з гри”. У цьому випадку Lords of Hellas отримали задранную вартість за монументів-переростків, мало що беруть участь в ігровому процесі, але добре привертають увагу. А також позбулися деяких бонусів, що стали ексклюзивами «Кикстартера» або частиною доповнень.

ВДАЛО