Всі нижчеописані сталося зі мною буквально днями, конкретно — 16 травня. І від усього цього у мене досі підгорає.
І ще як підгорає..
Отже, потрібно було поїхати в Ізраїль у справах. На один день. Всього-то делов — прилетіти, зустрітися з людиною, повернутися в аеропорт і вилетіти додому. Купив квитки (відразу туди і назад) та вранці 16-го прибув на реєстрацію в Домодєдово.
Як відомо, ізраїльські товариші серйозно повернені на безпеці і терористичній загрозі, тому до подальшого я був в принципі готовий. Ну або мені здавалося, що був готовий. Туди летів до речі компанією Ель Аль. Підходжу до стійки реєстрації, до мене тут же підходить молодий чоловік, представляється співробітником служби безпеки і починає стандартний опитування: куди, навіщо, чому і т. д.
Я йому все чесно пояснюю: лечу на один день, ось квитки туди і назад, ось прізвище, ім’я та контакти людини, з ким буду зустрічатися. Він мене вислуховує і кличе другого, старшого віку. Повторює при ньому всі питання. Я знову відповідаю. Після цього мене просять почекати і з моїм паспортом йдуть.
Через пару хвилин молодий повертається і каже, що мої речі треба здати в багаж. Для ясності: у мене з собою сумка через плече, невелика, в ній планшет, повербанк, зарядка для телефону і планшета, дроти, ключі і всяка дрібниця. І її треба здати в багаж (!)
Тут би мені вже напружитися…
У підсумку я йду на посадку тільки з телефоном і гаманцем. Приходжу до виходу на посадку (13а, до речі), і ось тут вже починається реальне веселощі.
Дають пластиковий контейнер, велять вигрібати все з кишень, причому гаманець вивертають буквально навиворіт, просять зняти куртку і ремінь, і все це приблизно п’ять разів проганяють через рентген, а потім ще і обмацують руками кілька разів. Після цього два мужичка заводять в кімнатку типу підсобки і там ще особистий обшук. І не просто обмацати руками, ще і металошукачем.
А ще просять спустити штани до колін (згадав про флюгегенхаймен)), на штанях промацують всі шви і проходять металошукачем.
Тут би мені напружитися другий раз…
Так от, все викладене вище — передісторія. А тепер до самої історії.
У 15.10 приземляємося в Тель-Авіві. Йду на паспортний контроль. Після короткої бесіди з прикордонником паспорт у мене забирають і направляють в офіс цього самого прикордонного контролю. Я питаю навіщо і що мені там робити?
Відповідь: чекайте, викличуть. Підходжу до цього самого офісу. Якщо що, він знаходиться перед паспортним контролем ліворуч. Ну мені сказали — я йду.
Для розуміння — що являє собою цей офіс: передбанник 20 квадратних метрів і два кабінети. Працюють рівно два співробітника. Коли я підійшов, там було близько 50 чоловік очікують. Жодної живої черги, викликають самі співробітники абсолютно без системи, незалежно від того, хто коли прилетів.
На кожну людину витрачають від 40 хвилин до години. Деякі сидять по дві-три години. Ось тут я насторожився. Коли до мене дійде черга-невідомо, а годинник то цокає).
Начебто часу повно, зворотний рейс тільки в 00.40, але треба ще й до міста дістатися, переговорити з людиною і повернутися назад. Ні води, ні їжі ні.
Відійти не можна, в будь-який момент можуть викликати. Причому стояти доводиться прямо в передбаннику або поруч, так як прізвище кричать з-за дверей і по більшій частині нерозбірливо. Кількість народу не зменшується, оскільки час від часу підходить прикордонник з черговою чаркою паспортів, і відповідно, підтягуються ще люди.
В передбаннику і поруч розставлені пластикові стільці, але їх мало, люди сидять по черзі.
На фотографіях більш або менш видно, що там і як:
Що характерно, більшість із тих — громадяни Росії. 95 відсотків приблизно. Ще 4% — українці. Ну і один відсоток — всякі нецивілізовані народи. Але ними займався окремий співробітник.
Поспілкувавшись з людьми, так і не зрозумів, на якій підставі їх гальмували. Ну припустимо, я сам міг викликати якісь підозри — приїхав на півдня з незрозумілими цілями, мало що…
Але все решта — звичайні відпочиваючі, з готельними ваучерами та іншим. Причому багатьом ще їхати з Тель-Авіва в інші міста, багатьох зустрічають, деякі з дітьми.
Години до 19 я зрозумів, що потрапив.
Руху немає, кількість людей не зменшується, хочеться їсти і пити. А тут ще телефон сідає, т. к. довелося інтенсивно спілкуватися. У багажі є і зарядка, і повербанк, але де той багаж?
Народ обурюється, намагається ставити питання, але без толку, відповідь одна — чекайте. Якась жінка дзвонить в консульство, довго розмовляє, потім повідомляє всім, що за словами консульського працівника, їм надійшло вже близько 50 дзвінків з цього приводу.
Але робити вони, звичайно ж, нічого не будуть.
Так, до речі, у всіх зняли відбитки пальців і сфотографували. Навіщо, чому — не зрозуміло пояснили.
***
Близько 21 години я зловив мимопроходящую російськомовну пограничницу і пояснив, що у мене скоро зворотний рейс, ваш Ізраїль мені вже не вперся, я більше не хочу, а хочу додому. Через 15 хвилин мене покликали. У кабінеті двоє — хлопець і дівчина, типу перекладач.
— З якою метою Ви приїхали в Ізраїль?
— Та вже ні з якою блеать! У мене зворотний рейс, ось квиток, ваш Ізраїль мені на х#й не потрібен, я додому хочу!
— А навіщо приїжджали?
— Вже ні навіщо. Давайте паспорт, я додому.
Хвилин 15 ще мене пробували, але я просто сидів і мовчав. У підсумку паспорт віддали, роздрукували папірець з моїм фото і штрихкодом, типу пропуск. Пройшов в багажну зону, на подив швидко знайшов свій багаж, підключив повербанк, відписався всім, що все накрилося і я лечу додому.
Ну і пішов в зону вильоту, наївно вважаючи, що мої муки закінчені, т. к. назад лечу Аерофлотом.
Хе хе, не тут то було.
Перед стійками реєстрації на рейс — кордон служби безпеки. Відстояв у черзі, підходжу.
Там молодий хлопець, запитав по англійськи, я відповів російською, він покликав дівчинку-перекладачку і понеслась…
— Навіщо Ви приїжджали в Ізраїль?
Тут я вже розлютився конкретно. Відповідаю:
— Щоб провести півдня на прикордонному контролі і повернутися додому.
Дивиться на мене чесними очима і знову повторює запитання.
Кажу:
— Дівчинка, я вже не хочу ні в якій Ізраїль, я хочу додому.
До неї не доходить, знову повторює те саме. Я мовчу. Йде, приводить ще одного мужика, постарше. Що йому розповідає на своєму. Він мені щось каже, вона переводить — знову те ж питання!
Я їй кажу:
— Дівчинка, переведи дослівно своєму начальникові: я обертав на дітородному органі вашу службу безпеки, ваш прикордонний контроль і вашу гостинність. Я хочу додому.
Каже:
— Я не знаю, як це перекласти.
— Не знаєш? Ну гаразд, я не гордий, скажу зрозумілою мовою.
Повертаюся до цього мужику і вже йому:
— Фак ерс сек’юріті, фак ерс бордер контроль, фак ерс кантрі. Ай вонт гоу хоум. Андерстенд?
Стоять, дивляться на мене як на мовець пеньок. Потім знову починають той же питання довбати. Я відвертаюся і мовчу.
Дівчинка каже:
– Ви з нами?
Відповідаю:
— Ні.
Вона знов своє, навіщо в Ізраїль приїжджали.
Кажу:
— Ти не розчула, куди я тебе і твого начальника послав? Можу повторити.
Загалом, забирають мій паспорт і куди йдуть. Чекаю. Хвилин через десять повертаються, з ними ще один хлопець, махає мені, типу йди за мною. Він з моїм паспортом йде на стійку реєстрації, робить реєстрацію, посадковий мені не віддає, вкладає в паспорт і веде мене на огляд. Догляд такий же, як і при вильоті, по повній.
Після огляду веде мене до паспортного контролю (він там автоматичний), і тільки тут віддає мені паспорт. При цьому стоїть і дивиться, щоб я пройшов.
Час вже 23.30 приблизно, я нарешті можу поїсти. Що там з іншими пасажирами, яких зупинили, мені навіть уявити страшно.
Загалом, в Ізраїль ніколи більше не поїду, та й мене не пустять тепер напевно.
