родичі

У мами день народження, очікується скромне застілля. Гостей буде четверо: дві подруги і брат з дружиною. Всі вони старші.Про меню ми з мамою домовилися тиждень тому: на закуску канапки з ікрою і нарізка, на гаряче я приготую сьомгу на пару, на гарнір — парові ж картоплю з овочами, поріжемо огірків-помідорів (з майонезиком — а як же!), а на солодке тортик купимо.

Здрастуйте, дорогі побратими по нещастю! Здрастуйте, дорогі відряджені! Я думаю, що багато стикаються з банальною проблемою довіри в сімї. Це-то мене і задолбали.

— Слухай, ти ж розумний, знайди мені пісню таку: тиц-тыдыц-тыдыц!Здається, з цим знайомі всі, кого не забанили в Гуглі. Ви думаєте, що цим все і обмежиться?— Ти там в інтернеті все знаєш, забронюй мені готель, — просить троюрідна тітка дружини брата батька.— Який готель?— Дешевше.— Які дати?— Я ще не визначилася.Выбиваешь з неї дати.

Я — людина не без недоліків. Наприклад, погано розбираюся в кінематографі. Дуже багато фільмів, які «відомі всім», я не дивилася. Тому нерідко у мене зі знайомими трапляються діалоги:— Ну, як у фільмі «*****»!— Ой, а я не дивилася...— Що ти! Подивися обовязково, приголомшливе кіно!— Добре, подивлюся.— Я тобі навіть заздрю, ти відчуєш ці відчуття вперше!Так буває з усіма, крім однієї людини.— Ну, як у фільмі «*****»!— Ой, а я не дивилася...— Так? Ну звичайно, ти ж зневажаєш радянську (голлівудську, інтелектуальну) культуру! Ти ж у нас найрозумніша! А даремно ти так робиш, дарма! Ось у наш час...

Мене дістали люди, вимикаючі звук на телефоні. Дзвоню по оголошенню, домовляємося зустрітися для передачі речі, але номер квартири людина не називає, пропонуючи підїхати до його підїзду і подзвонити.

Мені все одно, хто як дітей виховує. У всіх свої ідеали. Але з якогось паралельного світу зявилися ті бабульки, для яких жранина — це самоціль?Їхала у трамваї і всю дорогу (близько півгодини) слухала, як кондуктор по телефону дочку свою допитує: «А Павлик поїв? А що поїв? А супчик? А макарони? А сирок?» За ці півгодини я прокляла все на світі і навіщо-то дізналася, ніж набитий холодильник і напханий дитина.Та ж фігня з моєю свекрухою.

Хочете, розповім, як задолбать молоду сімю? Переконайте їх збирати на квартиру. Останні три роки мій чоловік — єдиний годувальник у сімї. Крім себе він годує мене і двох наших дітей, молодший з яких зараз в тому прекрасному віці, коли декретних виплат вже немає, але і повноцінно вийти на роботу ще не виходить.

Мені сім років. По дорозі зі школи додому мене зупинили два старших хлопчика, обнишпорили кишені та ранець, залишилися незадоволені знайденої дрібницею, порвали пальто і изваляли в заметі.

Я — ідеальний, зразково-показовий дитина. Мене, як і багатьох інших, виховали під гаслом: «Я живу тільки заради тебе, а ти в подяку повинна жити так, як я вважаю за потрібне».Я повинна вчитися тільки на «відмінно» з усіх предметів незалежно від того, наскільки вони мені потрібні.