Я мама шестирічки, і я задовбали.
Волею долі цього літа занесло нас в дивний стольний град. У себе в селі, почитуючи столичні новини, навіть і не думала, що зіткнуся з подібною проблемою: адже там не гірше, ніж у всяких Європах, люди живуть.
По приїзді найперше з господарем знімною квартири оформили нам реєстрацію, щоб її, тимчасову. Ну, а далі, як кажуть, цирк з кіньми. В школу йти рано: ще малий, не було на перше вересня шести з половиною років, «не готовий». А ось в садок, мабуть, пізно: пропискою не вийшли.
Прямо у дворі один державний садочок, метрів через п’ятсот ще парочка, місця є, — впізнавали. Приватних садів в окрузі не спостерігається, до найближчого півгодини їзди, вступний внесок 100500 тисяч так щомісяця ніяк не менше 30. А взагалі хотілося б в спецсад потрапити, так як є у дитини деякі проблеми зі здоров’ям, невиліковні, на жаль.
Що ж, пройшли комісію, отримали направлення. Але знову немає: прописка-то не та!
Квест «влаштуй дитя в садочок» триває. Хтось ходить на пікети, хтось судиться, хтось мовчки водить дітей в приватні сади, хтось купує правильну прописку… А за звітами у чиновників краса: всі нужденні прибудовані в сади, черг практично немає, як ніби і немає тих тисяч «тимчасових» діточок. Чудово живемо, товариші!
