Ближче до вечора паркувальне місце важко знайти. Кожен раз під’їжджаю до будинку і думаю, пощастить чи доведеться паркуватися у чорта на куличках. Дивлюся, відразу два суміжних паркувальних місця не зайняті, а поруч бабка чергує. Ну як поруч. Встала по центру і стоїть. При спробі припаркуватися, постає рівно туди, куди я хочу встати. Далі діалог:
– Бабуся, відійдіть, будь ласка.
– Я онука чекаю. Це місце зайняте.
– Ви одну машину чекаєте?
– Так!
– Ну так дайте я припаркуються, тут же два місця.
– Ось приїде внук і припаркуешься.
– У нього дві машини чи що???
– Одна. Їдь звідси, тут зайнято!
Припекло, звичайно, у мене добре. Але лаятися під вечір не хотілося. Поставив машину подалі. Повертаюся пішки. Дивлюся, досі стоїть.
З ранку виходжу на роботу. Проходжу через ці паркувальні місця, де бабця стояла. Варто стара «Сімка». По центру двох місць. Зі спущеними колесами. Мабуть не одного мене вчора ця бабуля вигнала.
