Історії

Мені пощастило працювати в офісі одного з операторів звязку. При прийомі платежу ми завжди уточнюємо прізвище власника номера, щоб потім не розбиратися, чи винен в помилку наш поганий слух чи дивна дикція клієнта.

Працюю в сервіс-центрі з ремонту телефонів. Клієнти бувають такі, після яких не знаєш, чи плакати, чи то сміятися.— Здрастуйте! У мене звуку не було в телефоні, мені дівчинка поправила он там.

Пара днів до Нового 2003 року. Салон звязку. Запара, народу — тьма тьмуща, всі хочуть подаруночків закупити. Всюдисущих терміналів по прийому платежів тоді ще не було — клієнти самі писали на бланку номери телефонів і суми, природно, роблячи при цьому купу помилок.

Неуважаемые колектори! Ви задовбали не постійними дзвінками (коли не хочу, я їх просто не чую), не виїзною групою (та немає у вас таких, а якщо що, то у нас підїзд дружний), не загрозою розповісти все родичам (спочатку знайдіть, та й не маєте ви права їх турбувати), не забороною виїзду за кордон (ніколи там не був і не буду).

Працював свого часу в приймальній комісії одного великого московського вузу. Літо. Я сиджу на прийомі в самий престижний факультет нашого інституту. Підходить черговий абітурієнт і простягає документи.

Працюю в фотостудії. В обовязки входить прийом замовлень на друк фотографій. Клієнти часом бувають такі, що навіть досвідчені співробітники дивуються.

Вбиваю в пошук популярної соцмережі імя та прізвище музиканта, чиї пісні хочу послухати: Джо Дассен. На щастя, одразу відсіялися інші варіанти написання (Досен, Дусэн тощо).

Фотографую населення на документи. Кожен другий клієнт цікавиться:— Ви робите на права?— Так.— А знаєте, які треба?Деякі на цьому не зупиняються і добивають мене питанням:— А вони підходять?

Знаєте, що мене задолбали? Думка про те, що сучасні діти — бідні і нещасні домашні раби компютера. Я навіть не буду говорити про те, що рівно те ж саме говорили про мене і моїх однолітків, коли ми були маленькими.

Працюю в Ощадбанку.Поважний і завжди ввічливий дідусь уточнює залишок на рахунку: «Надрукуйте мені грошиків в книжечку!»Приходить цілком собі молодий чоловік зі старими сберкнижками іншого, припустимо, УльтраБацБанка, і починається:— Чи можу я отримати компенсацію за цими книжками?— Ймовірно, можете, але не в нашому банку, а в УльтраБацБанке.— Як?! Це ж ощадкнижка?!— Так, це так, проте...— Але у вас же Ощадбанк?! Хочу отримати компенсацію!— Так, це Екшн сно ощадна книжка, але не Ощадбанку, а УльтраБацБанка!— Так, ви мене не плутайте! Це ощадкнижка, значить, в Ощадбанку видана!Через дві хвилини розуміє свою помилку, вибачається.